ЛИСИЦЯ

            Мабуть, кожен на запитання: хто із звірів найхитріший? - відповість - лисиця. Про тямковитість лисиці, про її витівки розповідається в казках, легендах, байках.

             Лапи в лисиці на зиму обростають густою пухнастою шерстю. З неї видно лише кінчики пазурів.
            Лисиця взимку, ніби у валянках, і лапки їй не мерзнуть навіть у сильні морози.

             Відомо більше 10 видів лисиць.
            Серед них - лисиця пустельна (фенек), лисиця полярна (песець), лисиця звичайна та ін.
            Ці тварини живуть в Європі, Азії, Північній Америці та Північній Африці. Завезено їх і до Австралії. В Україні, практично в усіх природних зонах, водиться лисиця звичайна, або руда. Полюбляє вона переважно відкриті місцевості, що перемежовуються гаями, перелісками та байраками.

Вовк

             Про вовка знає кожний з самого дитинства. У багатьох казках про нього говорять не інакше як про сірого розбійника. 
            Поширені вовки у Європі та в Північній Америці. В Україні водяться на Поліссі, в Карпатах, рідше зустрічаються в лісостеповій зоні та степових областях. 

            Довжина хвоста у вовка 45 см. Він ніколи не закидає його на спину, на відміну від собак. Коли лежить, - кладе під голову, зігріває в хутрі кінчик носа. 
             Розлючений вовк, вишкіривши зуби, розмахує хвостом, а наляканий - підгинає його під живіт. 
            Вовк - один із найбільших хижаків нашої фауни. Це розумний, спритний, обережний, сильний звір. Довжина його тіла понад 120, висота - 85 сантиметрів, маса 40 - 50 кілограмів. Самці завжди більші за самиць. Колір шерсті вовка залежить від клімату тієї місцевості, де він живе. 
            Живляться ці звірі різноманітною, переважно м'ясною їжею. Полюють на птахів, диких та свійських тварин: козуль, оленів, зайців, усіляких гризунів, овець, свиней, корів, гусей.

Ведмідь

            Бурий ведмідь (лат. Ursus arctos) - хижий ссавець родини ведмежих, один з найбільших і найнебезпечніших наземних хижаків. Найбільший хижак фауни України. Колись бурий ведмідь був поширеним по всій Європі, його ареал на півдні сягав північного заходу Африки (гори Атласу), а на сході - Японії. У Північну Америку він, ймовірно, потрапив близько 40 000 років тому з Азії і широко розселився від Аляски до північної Мексики. Сьогодні бурий ведмідь винищений на великій частині колишнього ареалу.

            У Західній Європі його роз'єднані популяції збереглися в Кантабрійських горах, Піренеях, Альпах та Апеннінах. Досить поширений в Скандинавії і Фінляндії, іноді зустрічається в лісах Центральної Європи та в Карпатах. У Фінляндії бурий ведмідь оголошений національною твариною.

            На території України бурий ведмідь зустрічається переважно в Карпатах. Іноді також зустрічі з бурим ведмедем реєструються на півночі Сумської та Чернігівської областей: сюди потрапляють тварини з невеликої популяції Брянських лісів (Росія). Проте постійних популяцій бурого ведмедя в Україні за межами Карпатських гір не існує.

            В Азії він поширений від Передньої Азії, Палестини, північного Іраку і Ірану до півночі Китаю і Корейського півострова. У Японії зустрічається на острові Хоккайдо. У Північній Америці відомий під назвою «грізлі» (раніше північноамериканського бурого ведмедя виділяли в окремий вид), численний на Алясці, на заході Канади, є обмежені популяції на північному заході США.

Білка звичайна

         За допомогою сильних задніх лапок з гострими кігтиками звичайна білка чудово лазить по деревах. Вона віддає перевагу сосновим лісам з багатим підліском, але пристосувалася і до життя в змішаних та листяних лісах. Раніше білки зустрічалися у сільській місцевості, а тепер їх все частіше можна спостерігати у міських садах та парках. Білки, що живуть у міських парках і садках, беруть їжу, яку їм приносять люди, проте їхні лісові родичі прагнуть уникати людей.
За винятком шлюбного періоду, білки ведуть одиночний спосіб життя. У холодні зими іноді в одному гнізді живе декілька тварин; ймовірно, вони зігрівають одне одного своїми тілами. Гніздо білок побудоване з гілок і має кулясту форму. Усередині воно вистелене м'яким рослинним матеріалом. Білки, що не мають свого гнізда, живуть у покинутих дуплах дерев. Окрім покинутого дупла дятла, вони можуть тимчасово поселитися і в порожніх гніздах сорок або ворон. Звичайна білка линяє двічі на рік. Проте хвіст линяє за цей період тільки один раз. Влітку в неї коротка і ніжна рудувато-коричнева шерсть, яку з серпня по листопад поступово замінює густіша і темніша зимова шерсть. Забарвлення цих білок сильно варіює не тільки в залежності від виду, але й у межах одного виду воно міняється залежно від району, сезону, віку тощо.

         

Заєць

           

        Заєць у перекладі з старослов'янської мови означає «стрибун». А він і справді вдатний стрибун. Задні лапи його майже вдвічі довші за передні й дуже сильні, завдяки чому він може робити стрибки в декілька метрів. Але він ще й чудовий бігун. У разі небезпеки негайно переходить до стрімкого бігу і досягає швидкості понад 70 кілометрів на годину.
       Поширені зайці по всій Європі, у Малій Азії та Східній Африці.
       В Україні є зайці двох видів - заєць сірий, якого частіше називають русаком, і заєць-біляк, що зрідка зустрічається у північних районах Сумської та Чернігівської областей. Заєць-біляк живе в лісі, взимку він змінює своє забарвлення і стає білим. Заєць-русак - житель відкритих просторів. На зиму він не біліє, а залишається сірим.
     Для відпочинку заєць влаштовує неглибоку ямку серед густої трави, заростей бур'яну, між скибами ріллі, причому щодня нову. Тому зайцеві і потрібне хутро, яке змінюючи свій колір, робить звірка непомітним, а довгі ноги рятують його від численних переслідувачів.